Есеїстка… Жанр
художній і з публіцистикою посутніх рис не має. Поетичний символізм – це,
звісно, сильно, однак було наприкінці попереднього семестру. Ця робота – підсумок
вашого розуміння поняття «світоглядна публіцистика». Ви власноруч визначаєте
долю творінь, коли пишете «на мою думку…», «цей твір закликає…», «можу сказати
і не побоюсь цього…(просто кажіть)», намагаєтеся емоційно переповідати факти з
особистого життя, дистанціюючись при цьому від речей глобальних. То не
проблема, а швидше талант. Обов’язково станете відомими і ваші тексти, що
«хапають за живе», стануть бестселерами, а ви – Нобелівськими лауреатами.
Тільки премію цю дають письменникам – журналісти «страждають» у інший спосіб.
Нехай вже есе, однак на нашому факультеті треба цінувати передусім
публіцистичні проби. Є достойні: Віталій Слука, Марія Шепель, Соломія Береська,
Юлія Гриценко, Інна Березніцька, Лілія Чміль, Мар’яна Іванців, Світлана Ворощук, Володимир
Сенатовський, Яна Онишкевич, Юрій Шутка, Христина Гоголь, Христина Бондарєва,
Анастасія Сукач, Сергій Каспаров, Северин Стецюк та, певен, інші. Старайтеся, і
завдяки вам через 30-40 років про кузню високодостойних кадрів на Генерала
Чупринки знатимуть у всій одухотвореній Європі!
Не претендую на дискусію чи зіставлення різноманітних поглядів, а говорю від імені студента, для якого публіцистика не за горами мала би стати засобом заробітку грошей (а сайт, розуміється, присвячений публіцистиці). Але от чому її зараз так не цінять? Чому мастаків насолоджуватися шедеврами цієї діяльності все менше і менше? Думаю собі, що, мабуть, через те, що це доволі суб’єктивна та відносна річ. Тобто, таким собі публіцистом-аматором може бути кожен читач… Це тільки мої думки, причому особисті. Ось їх підтвердження на прикладі абсурдних персоналій («абсурдних» в значенні таких, що не мають відношення до публіцистики). Іммануїл Кант, Гегель - всесвітні постаті та генії в галузі філософії, Мартін Лютер , Сюрен К’єркегор чи Аквінат – в богослів’ї, Ньютон на Енштейн світочі фізичної науки, а тесть О.Блока хімік зі світовим іменем. Усіма ними захоплювалися, захоплюються і ще будуть захоплюватися багато людей. Чи є такі постаті в публіцистиці? Запитання відкрите. Оскільки ця діяльність не знає якихось особливих відкриттів, статичних об’єктивних законів написання, тож і поняття прогресу в публіцистиці існувати не може. А ще сумніше робиться, коли усвідомлюєш на основі досвіду, що цей різновид журналістики іде в ногу державною ідеологією, правлячим режимом чи такими собі дріб'язковими та мізерними суспільними проблемами. А оскільки в таких речах орієнтуються більшість освічених громадян держави (і мають вони тимчасовий характер), виходить, зайва навіть вартісна публіцистика та її творці((( І хороші публіцисти - не що інше, як видозмінена громадська думка та купа невиправданого патріотизму. Адже скільки мозків, стільки й публіцистів… Як мають зараз вижити українські публіцисти? Чому так? Чому публіцист, Юлю, як ти сказала, дійсно «діагноз»? Запитання ,я думаю, актуальне.
Спасибі Вам, Миколо Миколайовичу, за гарну науку і за спроби пояснити поняття «світоглядна публіцистика», але от не всім дано... І чим більше викладачі вбиватимуть нам у голови те, що публіцистика - найвища точка журналістської майсерності, тим менше осіб захоче творити щось схоже - вважатимуть ту ж публіцистику надто складною як для розуміння, так і для творення чогось власного. Може то і добре, бо нас трохи відсіють. Публіцист - не журналіст. Журналіст - професія. Публіцист - діагноз. то не катання на велосипеді, що коли не вмієш, можеш навчитись. Не можна цього навчитись. Як і не можна навчитись співати, будучи німим. Дякую за цікаві лекції, завжди розбавлені прикладами із власного життя. і за те, що так і не виклали сюди поетичні спроби Гітлера. А ще за знайомство із Мережковським...
