Перенесення інтелекту Коменського з його хронотоп у наш час точно спровокував би непередбачуваний результат… Але є речі, які зберігають сенси з далекого 1623-го. «Лабіринтове» місто було б куди більшим (і гіршим), люди носили б енну кількість масок та класифікувалися на незліченну кількість класів. Зневажливе ставлення до смерті, вдавану безтурботність та суєтні справи з успіхом замінили б офісні посиденьки, безглузда боротьба за мережений соціальний статус та гонитва за надприбутками при фактичній відсутності фізичної праці. Суттєвою ж відмінністю став би тотальний нігілізм. Всі жителі міст вважають власні заняття важливими, однак недаремно Подорожній стверджує, що «всі людські заняття не вартують нічого і складаються лише з мук і страждань». Чимало його нащадків давно дійшли до подібного висновку, однак заперечують усе від елементарного незнання.
Зрештою, алегоричність та іномовність властиві постмодернізму: Коменський міг би стати популярним на європейських теренах. «Вернись туди, звідки пішов – в дім серця свого – і зачини за собою двері» як варіант масової культури. Як дзен, буддизм чи нью-ейдж, щоправда, з розумінням суті оригінального світогляду та додаванням національних колоритів.
| 