Сама лише віра – сліпа, але холодний розум,
позбавлений вогню емоційного начала, не надто далекозоріший. Якщо пристрасна
віра – це короткозорість, а раціо – прозірлива далекозорість, то складно
вибрати, що дійсно краще, бо й те і інше справедливо вважаються вадами зору.
Ясність погляду у такому випадку не сягає омріяних ста відсотків.
Закономірно,
що одне пов’язане з іншим. Знання витікає з віри так само, як із віком на людей
короткозорих накладається далекозорість. Функції ока стабілізуються, а душа
вирівнюється завдяки щирій вірі. Саме віра штовхає людину до пошуків. Це не
сліпота, яка керується догмами, а щире почуття переконаності, яке слід
підкріпити (посилити зазвичай) власним досвідом.
Без
розуму людина «песчинка как в морских волнах, как в сильном вихре тонкий прах»
(Ломоносов), а без віри не здатна
уявити «каков зиждитель сам», не може сприймати першопочатки речей. Ці поняття сильні лише у взаємозв’язку.
Розум захищає віру від сліпоти.
Тверезий
людський розум не сприймає частку «не» як поштовх, а особливо першопоштовх.
Тож, «вірити можна і знати».
| 