СЛОВ*ЯНСЬКЕ ЧТИВО

     Важко уявити цей світ інакшим: людство завмерло у невеликому дерев’яному човні перед водоспадом. У такі моменти за бортом залишається уся рутина, а перед Стихією часу постає одвічне «хто ми є?».

            Протягом усієї історії людство ніколи не розвивалося прямолінійно. Сама еволюція спрямовувала наших предків по синусоїді. Нестерпно малі, вони будували вежу у Вавилоні, а в момент усвідомлення власної величі, чомусь падали ниц у власні цивілізаційні витоки.

            Сумнівно, що на грішній землі може віднайтися зриме створіння, наділене більшою владою, аніж людина. Однак чи однозначний це «плюс»? Ми створили цивілізацію – ми і є цивілізація. Технічна досконалість дозволяє миттєво передавати величезні пласти інформації з одного кутка планети в інший, однак поруч із корисною її функцією постійно крокує щось нездорове… У березні 2016-го японський телеканал CWi почав транслювати шоу «Відгадай дружину за її сідницями»… Після перегляду фрагменту «телешедевру» важко зберігати психічну врівноваженість. То куди рухаємося?

            Карел Чапек у романі «Війна з саламандрами» писав: «Ви завжди хочете мати у запасі надію, що хто-небудь або що-небудь врятує вас». Письменник мав рацію: людина прагне «легкого порятунку». Однак з висоти ХХІ століття можемо стверджувати, що тим-то наша цивілізація і живе – абсолютним упованням на милість Всевишнього. Як змінити ситуацію? Як повернути хиткий човен назад, у спокійне русло? Відповідь знову віднаходимо у Чапека: «… якщо б кожна людина виконувала свій обов’язок, світ був би подібний до раю». Раю земного…