Протягом багатьох років в Україні формувалась так звана політична еліта. До влади потрапляли лише обрані, пестунчики Долі, за Коменським. «Той, хто контролював ті жеребки, називався Долею, від нього усі, що у світ приходили, отримували призначення». Однак наші можновладці навіть Долю перехитрили. Журналісти неодноразово називали суми, завдяки яким можна було потрапити до верховного органу законодавчої влади. Верховна (з)Рада, яку наповнили «псевдослуги народу», апріорі не могла працювати на благо простого люду. Не жереб Долі вирішував, хто буде найвпливовішим, а кругова порука скоробагатьків. Влізли самі, ще й «татових синків» запхнули…
Не цінуються у нас розум і талант, тож перспективна молодь змушена шукати побутові підробітки. Ось нешаблонна письменниця працює офіціанткою в кафе, а економіст від Бога змушений роздавати флаєри. «Хіба чоловік створений на таке нищення Богом даних йому здібностей?». Той же Ян Амос Коменський…
Українці небезпідставно очікували позитивних змін після Революції Гідності – натомість отримали чергову порцію політичної локшини. Нові обличчя парламенту – капля в морі, система залишилася фактично неторкнутою. Малий бізнес продовжує зазнавати утисків, тоді як для «масних» заводів та фабрик газ продається ледь не за вдвічі нижчою ціною. Російський капітал пожинає дивіденди, незважаючи на формальну ізоляцію, а мрії про європейський рівень життя зникають, немов роса на сонці. Коло обраних в Україні, на жаль, давно сформовано, тож замок Фортуни для більшості простих співвітчизників – звичайна Fata Morgana.
| 