Найкраще описувати сумні речі за допомогою кумедних ситуацій. Гумор і сатира, найбільше – іронія, правдива та, водночас, колюче змальовують печальні події сьогодення (чи тогочасся). Здавалося б, ніхто навіть не сприйматиме всерйоз книгу про розумних саламандр, які поволі, минаючи певні еволюційні етапи, перетворилися у загрозливу масу біосу, що є рушійною силою людського регресу. Карел Чапек сміється зі страшного, аби, мабуть, не плакати.
Велика машина капіталізму як базової системи відносин ХХ століття, зростала у масштабах і загрозливо шипіла, підминаючи під себе як людську індивідуальність, так саме поняття людяності. Капіталізм (Чапек помітив це і завбачливо застерігав) стирав риси ідентичності і перетворював особистість на «одиницю робочої сили». У «Війні з саламандрами», що її ми звично називаємо антифашистським памфлетом, чітко прослідковується актуальна й донині лінія… Хоч ми і є частиною вже зовсім іншого, навіть не постіндустріального, але інформаційного суспільства, тим не менше, постійно ризикуємо втратити ту людяність. Напівфантастичні досягнення науки і техніки, омріяне демократичне суспільство, тотальне між культурне стирання кордонів – і знову війна. Війна у своїй концепції незмінна! Це смерть, воші, бруд, страх та вбивства… Світлана Алексієвич в одному з інтерв’ю каже, що для неї війна – це винятково вбивство і смерть. Нічого більше. На передовій людина маліє, перетворюючись на «бойову одиницю». Хіба подібна трансформація не є ознакою людської дріб’язковості на фоні так званої цивілізаційної машини з її перманентною жорстокістю?
Слід чітко розмежовувати поняття культури і цивілізації. Друга виникла пізніше за першу, а в процесі еволюції накопичувала й продовжує акумулювати ментальні і суто біологічні характеристики людства, в тому числі – війну. Доки homo sapiens у своїй множинності буде воювати, доти усі ми будемо знаходитись у саламандровій групі ризику.
| 