Ти приходиш з роботи, відчиняєш дверцята холодильника, а там – зварена учора картопля, десяток яєць, холодне молоко, окраєць сиру і шмат ковбаси. В «заначці» є ще крупи: гречка, рис плюс макарони. Також маєш трохи закруток, а в коморі точно припасений мішок цукру.
Приблизно так – нашвидкуруч – виглядає гастрономічний портрет середньостатистичного українця. Ми запросто можемо з’їсти усілякої «бурди», аби лиш напхати кендюха і не відчувати набридливого бурчання в животі. Також можемо зварити зупки із напівгнилої картоплі й цибулі – і часом навіть не тому, що бідні, а просто заощаджуємо. Доки є хліб і дещо до хліба, доти ніхто не стане «рвати пупа» задля світлого майбутнього своєї батьківщини.
Останнім часом, правда, спостерігаємо дивні метаморфози – коли наші брати розправляють плечі, згадуючи, представниками якого славного роду вони є. Так, окремі українці стають більш перебірливими і не бажають ковтати російський інформаційний напівфабрикат… Проте більшість наших співвітчизників – сіра маса – продовжує жити за принципом «їж і не перебирай» та «хочеш жити – вмій вертітись». Такі українці їдуть на Донбас за заробітком, вони ж старанно копають бурштин, перевозять через кордон дрібні партії контрабанди. Вони такі ж українці, як і всі решта, просто моляться передусім на фаст-фуд… Українське (пострадянське чи навіть постімперське) суспільство століттями вчили їсти те, що дають і чемно після всього дякувати. Тож не дивно, що власне гастрономічне меню народжується у таких муках…
| 