Фортуна, багатство, нескінченні скарби – те, про що мріє кожен з нас. Але що приносить примхлива міфологічна панянка? Утопічне задоволення, всіма омріяну рівність і гармонію, чи затьмарення душі-розуму і повний деструктивізм? Ян Амос Коменський у праці «Лабіринт світу і рай серця» чомусь відправив у замок Фортуни лише тих, хто насправді втрапити туди і не мріяв. Як виявилося, неспроста… Опинившись на першому поверсі цієї напівказкової споруди, рядовий обиватель перетворювався на багатія. Гроші, скарби, багатство – все у руках, причому запас матеріальних статків – безлімітний. Здавалося б, живи та радій, не знаючи біди та горя. Однак кожен такий «щасливчик» насправді перетворювався на «золотого в’язня», а не господаря.
Правильно керувати й розпоряджатися статками дано не кожному. Гроші зазвичай затьмарюють розум та позбавляють сил. Це наче важкий наркотик, коли хочеться ще і ще, однак постійно мало. Подібний «замок Фортуни» до болю схожий на сьогоднішню українську «еліту». Владна верхівка, що мала б займатися вирішенням насущних проблем, стала в’язнями нездорових амбіцій. Грошозалежна й золотоінфікована, вона біснується у власних забаганках, не помічаючи мільйонного люду, який очікує дрібних подачок по ту сторону велетенських дверей. «Так оце ті мудрі люди світу? Цвіт світу? Ой лишенько! Я сподівався чогось ліпшого! Вони поводяться, наче в корчмі, завиваючи кожен на свій лад».
Саме з руйнування замку Фортуни розпочнеться справжнє відродження України.
| 