«Багатство, слава, влада – усе це дим, метушня. Багатий зустріне ще багатшого, славетного затьмарить чужа, ще більша слав, могутнього здолає сильніший. Але хіба сам імператор або навіть будь-хто з богів може відчувати більшу насолоду, бути щасливішим, аніж простий смертний тієї миті, коли біля його грудей дихають любі йому груди або коли він цілує кохані вуста? Адже любов робить нас богорівними, о Лігіє». Устами Вініція говорить не Мойсей, а Христос. Проповідуючи смирення, він автоматично захищає людину від руйнації її внутрішнього світу, а душа, на відміну від тіла, поняття вічне. Смирення – це осягнення людиною якостей справжньої, істинної свободи. «Христос велів любити земних братів та сестер сильніше, ніж ненавидіти зло, бо вчення його є любов, а не ненависть»… Любити батьківщину, рідних, друзів чи ворогів – значить перемагати увесь негатив власною силою. Силою духу.
З моменту падіння неронівського Риму минуло дві тисячі років. Світ змінився у кількісному плані, тому Ісусова віра, привласнена і перероблена церквами, слугує швидше для збагачення, аніж для любові. Важко дивитися, як священики віддають перевагу матеріальному, однак достатньо прочитати «Куди йдеш», аби зрозуміти, що вони, як і апостол Петро, повернуться до витоків правди, до свого Риму. Хтось на цьому, грішному, а хтось вже в інших світах…
| 