От я спробував сісти і написати щось за 20 хвилин. Коли читав ваші роботи, то по-новому осягнув ключ відповіді на запитання. Направду, коли ми перераховували ознаки літератури, то зазначали, що в ній присутні авторський стиль, абстрактні сюжетні лінії тощо. «Полтава» і «Войнаровський» - це не публіцистика, де все має бути об’єктивно, а літературні поеми. Хай навіть історичні, проте ЛІТЕРАТУРНІ – образні, емоційні, бо така природа жанру. Але авторський стиль може мати як позитивне так і негативне забарвлення. У Пушкіна історичний момент змальований з позиції імперської сили – і нам це сьогодні болить. А росіянин Рилєєв показав іншу сторону «політичної медалі» (демократичну) – і це болить вже росіянам. Отож, суб’єктивне тлумачення історії у літературі – це закономірність (Світлана Алексієвич, щоправда, на цьому обпеклася), однак саме від світогляду та моральності автора залежить, чи буде його творіння джерелом чогось глобального добропорядного, чи сіятиме розбрат між народами-сусідами.
Вже у ході перечитування робіт помітив дивну закономірність. Рідко хто використовує поетичні цитування в процесі побудови думки. Якщо вам видається, що цитувати можна тільки прозові рядки авторитетів слова (чи навіть «авторитетів», щоби потім спростувати блюзнірство) – це велика помилка. Ідейний сенс обох текстів, як на мене, міститься у двох поетичних антиноміях: 1) «Встает с одра Мазепа, сей страдалец хилый, Сей труп живой, еще вчера стонавший слабо над могилой… Но не ему вести борьбу с самодержавным великаном (Петром І); та 2) День грустных похорон настал: сам Карл, и мрачный и усталюй Вождя Украины до могилы с дружиной шведов провожал. Козак и швед равно рыдали, я шел как тень в кругу друзей. О странник! Все предузнавали, что мы с Мазепой погребали свободу родины своей. Все: вже на основі протисталення лексики та ідеї цих рядків можна формулювати вартісну позицію свідомого українця. Не всі великі росіяни зневажають український народ, його одвічні прагнення здобути незалежність, проте більшість притримується поглядів «сонця» своєї літератури. Як побороти такий стереотип у взаємовідносинах тепер? Зовсім не позицією «лом проти лома», а добром. Публічною дякою Рилєєву, «і нашому, і вашому» Гоголю, неперевершеному Маяковському, етнічній нашій Ахматовій… Історія засвідчує, що перед добром відступає навіть найрадикальніше зло і навіть войовничий Рим впав під «ударами»… християнських смирення та мудрості. І це вже об’єктивна річ.
p.s Рівно 18 хвилин писав))) На контекстуальне часу забракло б (хоча…), але що головніше для журналіста – бачити великі істини чи принципово рахувати кількість сторінок у прочитаних книжках. Зрештою, питання риторичне: кожен сам вибудовує власну стратегію дій. Головне – продемонструвати широту мислення, витворити якісь додаткові умовисновки, нехай і не зовсім істинні, однак власні, авторські – публіцистичні.
Джерело: http://slovsvit.at.ua/Practfirst22102010.doc | 
