СЛОВ*ЯНСЬКЕ ЧТИВО

«І буде день перший…» (Христо Ботєв)

            День гніву. День жалоби. День пам’яті героїв Небесної сотні… І квіти, квіти, червоні квіти, що ними встелений Майдан. Ось таке досягнення української революції, ось вона – наша перемога. Ціною смерті, сліз, зруйнованих родин та вічного розпачу у серці. Бо в цій ситуації немає переможців – є смерть і зло, які навряд чи коли будуть покарані.

            То що ж ми здобули у підсумку? Замість одного ворога отримали іншого, значно страшнішого, і загрозу, куди більш небезпечну за попередню. Ми остаточно стали на стежку війни. Назад вороття немає. «Ніхто не може розрадити божевільних, ніхто не здатен приборкати оскаженілих («Смішний плач»). Як українці, так і болгари вчепилися за дерев’яні мечі, охоплені люттю й обурені тотальною несправедливістю. Як одні, так і другі вмирали сотнями, та й то тільки через те, що так захотіли «зверху».

            Любі болгари… Ви дивитесь на нас теперішніх – і що бачите? Себе розливу столітньої давнини! Всі революції схожі одна на одну, але їх результати далекі від ідентичних. Що можете сказати нам, ті, хто боровся проти корумпованої влади, що можемо відповісти ми, ті, хто цю владу переміг, однак опинився наодинці перед напівпритомним («дурна сила») ведмедем зі Сходу.

            «Завжди пам’ятай, хто твій ворог». Ми не бажаємо війни, в якій приречені на поразку усі сторони. Але у нас немає вибору. Пан або пропав!