Патріотизм,
жертовність, боротьба… Ці, ззовні абстрактні, багатьма не осмислені поняття як
за часів формування держав, так і при стрімкому їх розвиткові, були не лише
виявом пошани до духовних вартостей. Нерідко вони слугували засобом прикриття
та спробою показати себе, свою сторону, свої ідеї у вигідному для когось
світлі.. Чи не так було за часів славного козацтва, коли територію держави
(зрештою, й саму націю) використовували як ляльку-маріонетку, водячи кривавими
нитками зі сходу на захід? Ще у ХІХ столітті універсал літературного слова, «сонце
російської літератури» Олександр Пушкін у поемі «Полтава» описав підчинений
стан української держави: «Без милой
вольности и славы склоняли долго мы главы под покровительством Варшавы, под
самовластием Москвы, но независимый державой Украине быть уже пора…».
Перенесімося у
реальність. Хіба не схоже? Хіба тепер, коли у нас з’явився шанс стати повноправним
і рівноправним членом європейської сім’ї, Росія усіма можливими спробами
намагається затримати прогрес української нації та – найстрашніше – наші можновладці
не поспішають вийти з-за широкої «спини» східного сусіда! Але ж… «еще, быть может, друг народа спасет
несчастных земляков и достояние отцов. Воскреснет прежняя свобода!». Щиро
віримо, що українці не поєднають поняття підлабузництва, своєрідної дутості та
справжнього вболівання, бо, як казав російський же письменник М. Салтиков-Щедрін:
«Багато хто плутати дві речі: «вітчизну» та «ваше превосходительство». Не
допустімо!
| 