У сучасного
журналіста важкий вибір: самозречено боротися за правду чи нагодувати власну
сім’ю. Так вже склалося, що
за правду дорого не заплатять, тому більшість талановитих працівників ЗМІ проходять
прикру еволюцію від благородного вільного життєвого пориву до творчого зламу.
Гіршим за творчий може бути тільки перелом внутрішнього «Я». Федір Достоєвський
в уривку з роману «Брати Карамазови» вкладає в уста Великого інквізитора
судження про те, що свобода є неабияким тягарем для пересічної людини. Коли
людиною хтось керує і вона живе за його законами, то не потрібно вирішувати
важливих життєвих питань – усе вирішено іншими. Також інквізитор переконаний,
що земне благополуччя для звичайного обивателя куди важливіше, аніж духовне
багатство – з ідеалами християнства на чолі. «Ніяка наука не дасть їм хліба,
допоки вони будуть залишатися вільними, але все закінчиться тим, що вони
покладуть власну свободу перед нашими ногами, покорившись в усьому, лиш би
отримувати щодня хліб і до хліба».
Чи актуальне таке явище у наш час? Безперечно.
Особливо це стосується професії журналіста. Нехай не надто праведними християнськими
шляхами, але наш брат таки виживає. Мусить, бо позаду – дорога облуди та професійного
забуття. Оту межу праведності і підступності визначити досить важко, однак коли
кордон починає краяти журналістську свободу – тоді справді стає страшно. Звичайно,
потрібно визначати власну професійну межу, однак керувати своєю свободою
виключно крізь призму щирого (толстовського) християнства. Свобода апріорі не
можу бути тягарем, якщо наші дії здійснюються з любов’ю до Всевишнього. Життя та обставити здатні зламати
пересічну людину, але коли вона вірить, то уподібнюється до віника, зігнути
якого куди важче, аніж самотню хворостину. Журналіст повинен бути вільним у
своїй діяльності – а для цього достатньо плекати духовні та моральні вартості
вже з «першої професійної сходинки». Матеріальне не має шансу тільки за однієї
умови: коли «людина розумна» може фільтрувати вартості та миттєвості.
| 