Померти – так не можна робити котові Бо що має відчувати кіт у порожній оселі драпатися на стіни. Тертися поміж меблями. Ніщо тут не змінилося А проте і змінилося Ніби ніщо не пересунене А однак і порозсоване. І вечорами лампа уже не світить. Чути кроки на сходах, Але ж це не ті. Рука, що кладе рибу у мисочку, також не та, що клала. Щось тут не починається у звичний час. Щось тут не відбувається як повинно. Хтось тут був і був, А потім зник і знову вперто немає. До усіх шаф уже заглядав Усі полички поперебігав І під килим заглядав Навіть порушив заборону І папери усі порозкидав Що ж ще робити, Спати і чекати. Нехай-но він тільки повернеться Нехай-но він тільки з’явиться Тоді він відчує Що з котом так не можна. Ітиму до нього, але так, ніби зовсім не до нього Помалесеньку На дуже ображених лапах І ніякісіньких підстрибувань-писків напочатку.